Панасенко Вика. Мое счастье наверняка синего цвета...

Мое счастье наверняка синего цвета. Такого глубокого, нежно-синего цвета! В этом цвете все: высота весеннего неба, близость теплой волны, паруса моей заветной мечтыВ этом цвете все: слова любимых песен, руки любимых людей, вкус любимых губ… И я стою босиком на зеленой траве, вся в солнце и цветах, вся в синем и без сомнений – вперед!

 

Про милого и про весну

 

Какую правду ты видишь в весне?

Сплошное хамство! сплошная люба!

Смотреть невозможно на милого мне,

Я прячу за пазухой гнева обрубок.

Он пустит на теплой моей груди

Три тоненьких веточки – белые вишни,

Гляди мне в глаза – только в грудь не гляди,

Смотри, как бы вдруг откровенья не вышло!

И буду я горькие вишни глотать,

Тайком запивать их морскою водою,

И буду в руках твои руки держать,

И буду, наверно я буду с тобою.

Ты скажешь – вишневая!

Я улыбнусь

И буду шуметь молодыми ветвями...

Боюсь только, скоро в вишневку сольюсь

И станут меня распивать черпаками.

 

 

 

Меня бесят…

 

Меня бесят усталые свечи,

После бала, как водится, или спохмелья,

Или те, кто прекрасный вечер

превращает в распитие сонного зелья.

Меня бесят усталые люди,

Что бросают в глаза постаревшие лица.

А еще больше бесят судьи,

И зимою в снегу замезшие птицы.

Меня бесят усталые мысли –

Голова после них, как помойная яма,

А они как пиявки виснут,

И глядят на меня хмуро, зло и упрямо.

 

 

 

 

 

Декаданс

 

Галлюцинаций ряд в раздолбанном трамвае

Заменит мне подушку мягких снов.

Я каждый раз с мажора начинаю

И вдруг не нахожу мажорных слов.

И, чтоб повысить градус настроенья,

В ближайший рот заеду кулаком.

Я не устала плыть против теченья,

Но так хочу по снегу босиком…

И, стон пропев, в пристыженные лица

Отправлю сразу кучу телеграмм.

О том, что от мечты о мир разбиться,

Остался на виске лишь бледный шрам.

И, взяв бокал с позавчерашним сексом,

Я водкой до краев его долью,

Слегка разбавив жизненным контекстом,

И просто так, одним глотком допью…

 

По дорозі у вічність

 

Смерть приписує нам багато значень...

О, коли ти помреш, моя люба,

          мої сльози співатимуть тобі пісні

                   і закриватимуть мокрі вії стисле серце,

                             Я пускатиму у твій світ Божих корівок

                             “Божа корівко, полети не небко!..”

                                      Божа корівка до неба ближча

                                                вона принесе тобі мої сльози...

 

О, коли ти помреш, мій коханий,

          я розпливуся рікою туди,

                   де залишилися твої одежі,

                             де залишився твій запах,

                                      де мали б бути твої сліди...

                                      І вибухне стисле серце птахами розпачу

                                                які полетять до тебе і повернуться

                                                          і принесуть мені твої сльози...

 

О, коли я помру (щаслива! зацілована!)

          стане трішки легше зеленій травиці

                   бо заспокоїться розбурхане серце

                             і до когось полетить моя душа

                                      і доженуть мене чиїсь сльози

                                                по дорозі у вічність...

 

 

 

ПОЖАЛУСТА (прошение)

 

                             И  не бросай в меня камни,

                                         И  не целься в меня из ружья…

 

Пожалуста, не делай мне больно,

Ни капельки, ни чуть-чуть,

не делай мне больно…

Даже когда разбиваю твое лицо, и в слезах прошу прощения –

не делай мне больно…

Или когда не прошу, а стою

живая как скала,

мертвая как степь –

не делай мне больно…

или когда смеюсь, РЕ-ГО-ЧУ,

когда отбиваюсь и всех

на хуй посылаю –

не делай мне больно…

Я такая сильнослабая, я такая слабосильная,

Я, наверное, все выдержу, но только не это…

Не эту тонкохолодную спицу в сердце,

Не эту каменногарячую змею в животе.

И поэтому, жестокий друг мой,

Ласковый враг мой,

Ты – который всегда и везде –

не делай мне больно…

Пожалуста…

 

ВІН ЖИВЕ,,,

 

За черепом ховається хтось лютий і скажений

За черепною кісткою – ТАКОЮ ТОНКОЮ!!!

Чи вона витримає???????

Чи він витримає??????

 

А коли він скаженіє, то я чудово-прекрасна!

Я невимовно-неповторна!

Я страшносексуальна і сексуально страшна!

Я дивний сильний чорний птах у небі:

Подивись, які КРИЛА!!!!!

Хочу – зацілую! Хочу – замордую!

Це коли він скаженіє…

 

 А коли він спить – я домашнє кошенятко-волохатик

“Хоч до рани прикладай!”

Тепленьколоскотний такий пухнастик.

Я хороша. Я спокійна. Я мудра.

І замість крові в мене – кульбабові парашутики,

Легенькі як вітерець.

І тоді я нявкаю, і всі мене люблять,

Бо хто може не полюбити

Нявкаючого кошенятка-волохатика?..

Це коли він спить…

 

А коли він вмирає, як зараз,

То я слаба і потворна.

Сумніви роз”їдають, наче черви…

Думки-п”явки висмоктують усе до порожнини.

І я – як гриб (чайний), як медуза (та ні, потворніша за медузу).

То що тоді з мене вам взяти?

Беріть! Беріть! Тільки немає нічого…

НІ-ЧО-ГІ-СІНЬ-КО-НЕ-МА

Ха-ха-ха!

Це коли він вмирає.

 

А ще гірше коли:

“А може немає нікого в черепній коробці?

Скажено-потворного?

Страшносексуального?

Тепловолохатого?

Медузопотворного?

І все – німе кіно…

І вся – дивна рослина,

Яка ілюзує і про птаха, і про котика, і про медузу…”

Це ще гірше.

То краще вже нехай живе воно в мені –

Люте і скажене!

Нехай скаженіє, спить, а іноді (рідко-рідко, прошу!)

Вмирає…

Бо інакше, як же писати вірші…

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Серед принад сучасної еротики,

Кохання, то є справжній вид екзотики,

Бо дії молодої генерації

Нажаль, ідуть не далі мастурбації.

Керуючись тверезими мотивами,

Любов іде до них з презервативами.

Бо якщо душі добре не закрити,

Кохання вірус можна підчипити.

Та що я, власне, злюсь –

Усі ми злидні!

Піду краще прийму протизаплідні…

 

Думаю жити…

(наслідування когось)

 

Стиснувши зуби і в пальцях зімкнувши хвилини,

Думаю жити…

А як же сліди віднайти білої правди?

І як же тепер не палити тих цигарок, що із сонця, повітря і квітів?

Як нам не плакать, що ми вже не малії діти?

Як не кричати про світ? Як трибун не робити?

Як не писать про кохання старезні сюжети, серце вкладаючи в мляві біляві сонети?

Як не пускати у космос нахабні ракети?

Як ці ракети тоді між собой не хвалити?

Як їх не бити за те, що посміли злетіти?

Як не співати? І як коноплю не курити, щоби свідомість розкути, а пам’ять гвіздками забити?

Як нам вина молодого із ранку не пити?

Як помилок не робити? І посуд не бити?

Стиснувши зуби і в пальцях зімкнувши хвилини,

Думаю жити…

 

 

Котиться Коло Крутими Колінами,

Ріже Рожеві Розпатлані Рожі.

Близить Біда, Бубонить Бадилинами,

Сунуть Страхи із Судинами Схожі.

Тихими, Темними, Тісними Тропами

Відьма-Війна Влазить В Вікна Вологі.

Плити Продавлені Пітними Попами

Нам Намагають Нарізати Ноги.

Чорне Чистим Червнем поЧоркане

Думає Думу, Дощем Дистильовану.

Зимнім Заходом Зірниць Замрдований,

Хтось Хилитає Холодну Хурдовину.

 

 

 

Божевільна

 

Сміх такий розбиває скло

Від нього іржавіє хоробре залізо

Вона мабуть уже розлюбила добро

Чомусь по злидням на стіни лізе

І десь вже точно згубила думку

Що жінка – Відьма а не Снігурка

Собі накапала сліз пігулку

І розчинилася в цьому трунку

А там де серце зростила квітку

Отруйну квітку з гладким корінням

Росте сердешна, рахує збитки

І зріє повна дурним насінням

Позакривала до вікна ночі

Як сигарети все курить згадки

То смерть – дивитись у її очі

Вони згасають аж на світанку

 

Чи день чи ні розбитий болем

Давай гортать нудну книжину!

Як перекотиполе полем

Та падає усе на спину

Ти будеш говорити з нею?

І будеш пить з ним каву чорну?

Ідеш останньою межею

Хоч усмішку сховай потворну!

І не роби стаждальні губки

Носовичок в руці не тисни

Хотіла бути його любкой?

Тепер в чужих очах не висни

Розпатлана і майже гола

Тобі дорога до спокути

Нехай іде тупа розмова!

Лиш тільки б слів твоїх не чути

 

 

 

Анонсы новостей

Курченков и ОНФ объединили свои силы для успешного завершения проекта «Лес Победы»

В 2014 году, в преддверии 70-летия Великой Победы над фашистскими захватчиками, в России стартовал специальный проект «Лес Победы», нацеленный на сохранение памяти о подвигах советских солдат и мирных жителей в годы Великой Отечественной войны. Авт...

Читать полностью